Наукові матеріали

Народний Агроном

mxxdxx — Wed, 18 Jan 2012 19:52:22 GMT

Насіння кавунів і динь усі Глодоси і вся Козакова Балка купують у Прокопа Ярмоленка. То дуже цікавий чоловік у степу! Він перший перебрався з села на хутір, коли там, на яругах, нарізували ділянки для садиб, поближче до поля. У нього поля небагато, десятин вісім, а родини — дев'ять душ. Наймитів не тримав ніколи. Із старшими синами й дочками розчистив хащі на горбі над яром, самотужки спорудив хату.

За кілька літ викохав сад, яким милувалися Балка і всі проїжджі люди. Сад був не лише під хатою. На крутому пагорку Ярмоленко викопав широкі тераси, мов припічки, і засадив їх найкращими щепами. Він здавна дружив із земським агрономом, який наїздив з Новоукраїнки. Між яблунями й грушами на терасах поставив десятки чудових рамочних вуликів. І мед щоліта збирав пудами...

Ярмоленко перший у селі почав сіяти на своєму участку вику, люцерну, конюшину. Господарі переймали усякі новини польові не від земського агронома, а від невсипущого Прокопа Ярмоленка. Його люди вважали своїм, народним агрономом. Що завів у себе Прокіп, то вже недарма.

Цей невтомний чоловік, що, здається, працював не лише днями, а й ночами, у всякій новизні ніде не помилиться!
От він заводить у своєму господарстві десятки й сотні кролів. І все найкращої породи, білих, сірих, пухнастих — великих, мов середнього зросту щенята. І все село починає розводити кролів... Беруть на розвод у нього. Навіть землю під терасами у яру він використовує по-своєму. Там протікає маленький потічок, повесні збирається тала вода. Прокіп починає довбати копанки, розчищає та викопує невеликий ставок і розводить там коропів... Кормові буряки на його полі родять завбільшки з відро, а кормові кавуни для коней — ще більші. Усе те Ярмоленко робить сам, звісно, з поміччю синів і дочок.

І досі пам'ятаю. Була страшна посуха двадцять першого року. Люди у нашім степу вмирали з голоду так густо й жахливо, як і на Поволжі; поля між Глодосами і Козаковою Балкою були голі, сірі й тверді, мов черінь. І тільки дві десятини пшениці у Прокопа Ярмоленка, засіяні восени на чорному пару, виросли і вродили, як щороку.
Уродили — без єдиного дощику! То було чудо для всіх...

Коли наприкінці двадцятих років утворилася в нашім степу перша комуна, люди обрали Прокопа агрономом. Він домігся ухвали громади і протягом кількох літ обсадив усі шляхи біля ланів гарними деревами. Коли доведеться вам їхати від Глодос на Козакову Балку влітку, ті дерева й тепер будуть шуміти, ніжно шелестіти до вас — живою радістю й тихим привітом з далеких літ. Від життя і доброго серця народного агронома моїх степів...
Тож і насіння для баштана було від дядька Прокопа. А гатунки його різноманітні й відомі на всю Херсонщину!

Поради лікаря

mxxdxx — Wed, 18 Jan 2012 19:47:31 GMT

Учителі мають змогу щодня спілкуватися з учнями і спостерігати їхній фізичний розвиток. Тому я порадив би їм цікавитися станом здоров'я кожної дитини і, якщо у когось із дітей є хронічні захворювання, створити все необхідне, щоб хвороби не прогресували і не загострювалися.

Якщо, наприклад, страждає опорно-руховий апарат, слід чітко дозувати фізичні навантаження, якщо шлунково-кишковий тракт, дитина повинна знати, що їй можна їсти, а від чого варто утриматися. Діти з поганим зором мають пам'ятати, що стрибки і певні види спорту їм протипоказані.

Треба берегти хребет і пам'ятати, що він розвивається до двадцяти одного року, а весь організм у цілому — до двадцяти восьми років. Особливої уваги вимагає профілактика сколіозу, адже його може спричинити незручне довготривале сидіння в одній позі під час занять. На сколіоз страждає п'ять відсотків дітей у світі, тобто кожний двадцятий. Щоб не було сколіозу і проблем із зором, дітей треба періодично пересаджувати — справа наліво, зліва направо. Особлива увага має бути приділена освітленню шкільного приміщення, а також його вентиляції, бо протяги загрожують різними хворобами.

Життя дуже часто складається зі стресових ситуацій. Звідки вони беруться? Кожна людина щось планує, формує для себе певне завдання і передбачає кінцевий результат. Якщо цей кінцевий результат не збігається із задумом, то виникає стрес. А стрес як проходить?

Для нього є два виходи, — коли людина може керувати своїми, частіше негативними, емоціями і коли вона не владна над своїм організмом. Тобто людина в стресовій ситуації зовні зберігає спокій, начебто врівноважена і може навіть керувати мімікою, мовою, слізьми чи диханням, але ніколи і ні за яких обставин вона не зможе управляти серцебиттям, тонусом кишковика чи судин.

Відомий історичний факт про те, як Юлій Цезар добирав воїнів у свою армію. Кандидатів ставили в стрій, несподівано випускали до них тигра чи лева й уважно дивилися на реакцію кожного. Тих, що зблідли, брали, а хто почервонів, ні. Чому? Бо у перших у стресовій ситуації стискаються судини, підвищується тонус симпатичної системи, і вони бліднуть, тобто коли треба змобілізувати всю енергію, нервова система таких людей вже підготовлена до цього. Вони ще не знають, що робитимуть, але вже зосередились і внутрішньо зібралися. А в тих, що почервоніли, навпаки — накопичується енергія, розширюються судини, тобто задіюється парасимпатична система, яка існує для резервування, відродження сил. Організм таких людей не готовий до миттєвої реакції.

Так ось, якщо людина у стресовій ситуації не змінила виразу обличчя, не підвищила голосу, не заплакала, але в цей час у неї сильно билося серце, підвищувався тонус судин, то рано чи пізно (якщо це відбуватиметься регулярно), вона захворіє на виразку. Але, на щастя, більшість людей, навпаки, при стресі плачуть, сміються, кричать, тобто випускають свої емоції назовні і тим самим захищають свій організм. Ось на такому балансуванні все в організмі й побудовано. Тому не можна довго тримати в собі емоції, бо людина, яка тримає все в собі, може отримати раптовий напад серця або захворіти на іншу хворобу — треба вміти керувати почуттями.

І саме в юності, коли формується ендокринна система, молода людина через дріб'язок може або грубо і жорстоко прореагувати на дрібницю, або взагалі не звернути уваги на дуже серйозну проблему. Тому вчителям треба завжди пам'ятати про парадоксальність поведінки підлітків.

І найголовніше, що треба завжди пам'ятати: нервова система повинна відпочивати.

Незатребуваний геній Вернадського

mxxdxx — Wed, 18 Jan 2012 19:39:42 GMT

Більшість мешканців Полтави, Києва, Москви не відають до цього часу, хто такий Володимир Іванович Вернадський. Геніального вченого знають лише професіонали науки, а більшість людей у відповідь лише розведуть руками або в кращому випадку скажуть: якийсь професор. На слуху кожного з нас багато інших, дійсно великих учених, проте жоден з них не може зрівнятися з вкладом Вернадського в науку, з геніальністю його думок, ідей, з науковим і практичним внеском у врятування вічного життя на нашій планеті. Вернадський настільки випередив свій час, що лише зараз ми здогадуємося про значення вченого для сучасності й майбутнього. Він дав нам біосферне й космічне мислення на базі точної науки.

За Вернадський, наша планета і космос — єдина система, в якій життя, жива речовина зв'язують у єдине ціле процеси, що протікають на Землі, з процесами космічного походження. Народи всього світу повинні знати великого сина українського народу, нащадка запорозького козака, геніального вітчизняного вченого.

Тяжко хворий, без ліків, їжі і належного догляду, будучи в непритомному стані, він понад місяць знаходився між життям і смертю. Після одужання приїздить до Сімферополя й починає активну роботу в університеті. Незважаючи на голод, злидні, стає душею викладацького колективу й студентів. Він читає лекції, на котрі поспішають учні й викладачі, створює мінералогічний кабінет.

Завдяки невтомній цілодобовій роботі і завзяттю ректора Володимира Івановича Вернадського Таврійський університет за короткий час серед бур громадянської війни став острівцем наукової діловитості і сумлінного виховання.
Вернадський повертається до Петрограда і знову стає завідувачем мінералогічного та геологічного музеїв, очолює свою радіохімічну лабораторію. Йому вдалося навіть організувати метеоритну експедицію до Сибіру, під час якої вперше було обстежено місце падіння загадкового Тунгуського метеорита. Вчений, прекрасно знаючи про незліченні багатства Кольського півострова, порушує питання про необхідність комплексного дослідження надр цього унікального краю, домагається фінансування розвідувальних робіт і влітку 1921 року збирається у тривалі: науково-пошукове відрядження.

Сьогодні, коли люди безпосередньо зіткнулися з масовими фактами деградації природи, військової і «мирної» загрози атома, громадськість починає розуміти значення наукових результатів і передбачень Володимира Івановича Вернадського. Майже через піввіку вчені виявляють дивовижну сучасність, точність і непорушність його доробку. В історії знайдеться небагато діячів науки, котрі могли б зрівнятися з Вернад-ським за широтою кругозору, силою розуму, масштабністю інтересів і вражаючою творчою активністю в різних галузях людської думки.